ЛИСТ ПОДПИСЧИЦЫ
"Справа в тому, що я по натурі завжди все у своєму житті хочу робити на вищому рівні, ну просто викладаюся по максимуму. У школі В мене була золота медаль і я завжди практично скрізь була однією з кращих завдяки своїй праці та цілеспрямованості.
Якщо я щось десь недоработаю - я себе потім сгрызаю докорами сумління. Батьки теж мене завжди хвалили й говорили, що я найкраща і мене чекає чудове майбутнє. І ось я помилилася з університетом.... Я вступила в кілька відразу, але чомусь вибрала один, який виявився зовсім жахливим. Група була ніякий, на заняття не ходили ні студенти, викладачі. А я, захопившись студентської свободою, не особливо за це переживала. Закінчила з червоним дипломом без особливих зусиль.
Але ось знань отримала нуль. І тут я впала в депресію. Я не можу собі пробачити, що я 5 років пустила даремно і зараз за спеціальністю роботу я знайти не зможу (спец. програмування), а не за фахом теж ніхто брати не хоче. Та й взагалі я ненавиджу цю спеціальність, якщо чесно.
Металася я за різними чорним работенкам, щоб заробити гроші і поїхати за програмою культурного обміну в США, думала вивчити англійську і піти де-то працювати перекладачем або щось типу. Поїхати мені вдалося незважаючи на досить пізній вік. Начебто мрії про прекрасному майбутньому стали виглядати не марними.
У результаті я зараз тут, в США. Через рік повертатися додому, а я розумію, що вдома мене нічого не чекає. Диплом у мене поганий, знань нуль. Англійська я вивчила добре - ну і що з того? Для того щоб мати гарну кар'єру (а саме її я і хочу), треба нормальний диплом плюс знання. Я б дуже хотіла піти вчитися ще раз, як же я цінувала б це! Зовсім не так, як перші п'ять років. Дуже хочу піти вчитися знову.
Особливо за кордоном де. Дуже тягне мене дивитися світ і впізнавати людей. Все б без проблем але ось що мене мучить... Мені 24 роки. Щоб піти вчитися, треба ще мінімум рік попрацювати і заробити на навчання. Це буде мені 25. Потім всі гроші віддати за цю навчання і 4-5 років ледве-ледве зводити кінці з кінцями. Ось закінчу - буде мені тридцятник. Звичайно в Європі чи Америці це не вік, тут люди так і вчаться, але у нас ви самі розумієте.... Заочно вчитися не хочу, тому що не вірю в якість такої освіти. Це освіта заради диплома і без знань, у мене вже одне таке є.
Плюс зараз якщо я повернуся з США додому - люди будуть крутити пальцем біля скроні, мовляв, чого ж ти там не залишилася, приїхала тут в універі сидіти до старості. Думка людей це ще нічого, але я боюся, що і батьки так будуть думати.... І тим більше, вони завжди думав, що у мене буде гарна робота, і я теж завжди думала, що буду їм фінансово допомагати, у нас родина не статків. Мені боляче бачити, як вони працюють за копійки.
І завжди картина перед очима - хтось з родичів тяжко хворий і немає грошей на лікування, а я допомогти не можу. І ще, піду вчитися, ще невідомо, чи зможу сама себе хоч потягнути...
Питання переді мною стоїть такий: пробачити чи мені собі ту помилку молодості (університет) і зараз впевнено піти ще раз вчитися і самореалізовуватися в цьому, як я завжди мріяла, або ж перестати бути егоїсткою і йти де тут у Америці на чорну роботу і висилати хоч гроші додому.... Перекресливши своє життя і назавжди забувши про те, чого я хотіла.
І ще - я все таки як кожна жінка хочу мати власну сім'ю і дітей, але трохи пізніше. А коли ж це встигнути-то все? Раптом я за своєю навчанням або зароблянням грошей не знайду часу на особисте життя? Що ж робити, не можна просто чекати, мені ПОТРІБНО за цей рік прийняти доленосне рішення. Ці думки заженуть мене по колу тривалий час. Я просто не знаю, що робити, зараз взагалі хочеться просто здаватися і померти(( Ваш відповідь може вплинути на мою долю, допоможіть розібратися, будь ласка! Просто не можу вийти із замкнутого кола думок - що важливіше: власна самореалізація або борг перед близькими людьми. Спасибі! Таня"
ВІДПОВІДЬ АВТОРА
Отже, перед нами постає питання: що важливіше: власна самореалізація або борг перед близькими людьми?
насамперед, давайте визначимо, що таке «власна самореалізація». В контексте листа Тані це те, що вона хоче, те, про що мріє і те, що її надихає.
Важливість того, щоб займатися тим, чим хочеться - незаперечна! Чому? Та тому що коли ви робите те, що вам хочеться, те, до чого лежить душа, ваша енергія і сили зростають у рази! Ваша ефективність і результативність теж!!
Але ми настільки звикли не помічати (не те, що слідувати!) своїм «хочу», ми вважаємо, що це егоїстично і недобре, що потім дивуємося, а чому ж душа не співає і мрії не збуваються. А тому що живемо для чужих галочок, виконуємо чужі бажання.
Борг перед батьками. Думаю, кожному з нас важливо (саме важливо, а не повинно) підтримати своїх близьких. І це гарне прагнення. Але от скажіть, чи можна щось ділитися, що-то дарувати, не наполнившись, не реалізувавши свої внутрішні потреби?
Можна. Але чи буде це справжній дар? Немає. Потуги - ось що це буде. І батькам від цього краще не стане.
Тому не варто вибирати між реалізацією себе і допомогою батькам. Потрібно розуміти, що це етапи одного процесу. А рухаючись до самого себе, з'являться і сили і час і можливості допомагати мамі і татові.
А що-то гальмує Тетяну на шляху до себе. Спробуємо знайти.
Немає права на помилку:
«у школі в мене була золота медаль і я завжди практично скрізь була однією з кращих»
«я по натурі завжди все у своєму житті хочу робити на вищому рівні, ну просто викладаюся по максимуму»«якщо я щось десь недоработаю - я себе потім сгрызаю докорами сумління»
«не можу собі пробачити, що я 5 років пустила даремно»
Хіба можна прожити життя на одні п'ятірки? Хіба потрібно витрачати свої дні не на саму життя, а на отримання золотих медалей, як єдине свідчення власної спроможності?
Немає. Потрібно дати собі право на помилку, потрібно навчитися ці помилки приймати. Адже саме завдяки їм, помилок, ми знаходимо найдорожче, найнеобхідніше для нас.
Життя в ім'я схвалення:
«люди будуть крутити пальцем біля скроні»
« я боюся, що і батьки так будуть думати.... І тим більше, вони завжди думав, що у мене буде гарна робота, і я теж завжди думала, що буду їм фінансово допомагати»
Ось вона згадана вище життя для чужих галочок та погоджень. Задумайтеся, якщо нас ведуть за життя чужі схвалення, то до чого вони нас призведуть?
Знецінення власних здібностей:
«У мене конкретні проблеми з головою»
«Закінчила з червоним дипломом без особливих зусиль»
«Англійська я вивчила добре - ну і що з того?»
Перед нами талановита дівчина, з приголомшливим умінням ставити цілі і планомірно йти до них. Намітила - зробила. І це дуже цінно. Розумниця!
Можна лише порадити їй ставити цілі у відповідності зі своїми бажаннями і мріями.
Юлія Ігнатьєва