• «Смерть не страшна - страшний страх смерті» - так говорить російський афоризм. На думку психологів, страх відноситься до базових емоціям людини, він притаманний усім здоровим людям і однаково проявляється у представників різних культур, які проживають на різних континентах.
    Крім страху, до базових емоціям відносять радість, інтерес, здивування, гнів, презирство. Страх може виражатися по-різному: переляк, жах, паніка.
    Існує кілька видів страху:
    • страх біологічної смерті;
    • страх соціальної смерті;
    • страх духовної смерті.
    Такої концепції дотримувалися стародавні даоси та філософські школи стародавнього Китаю (рукописи «Трактат про зміни» і «Книга історії»). Таку ж класифікацію страхів дав російський професор Ю.В. Щербатих, доктор біологічних наук, що з 1991 року вивчає психічні стани людини й способи керування ними.
    Страх біологічної смерті вперше проявляється у дітей у віці близько 9 років, коли вони вперше починають усвідомлювати, що можуть померти. Що стоїть за межею смерті, вони не знають, і це їх лякає. Тут основна роль батьків - уберегти дітей від цього страху, не дати йому розвиватися і перерости у доросле життя, так як цей вид страху народжує всі наступні. Адже вмирання починається з неясності в життя.
    «Всі хочуть на небо, але ніхто не хоче вмирати!» - говорить стара прислів'я.
    Людині властиво боятися небезпечних тварин, ситуацій і явищ природи. Страх, що виникає з цього приводу, носить генетичний або рефлекторний характер. У першому випадку реакція на небезпеку записана на генетичному рівні, у другому (заснована на власному негативний досвід) - записується на рівні нервових клітин.
    Страхи, що виникають у ситуаціях, небезпечних для життя і здоров'я, носять охоронну функцію і тому корисні. В будь-яких випадках є сенс проконтролювати корисність таких реакцій за допомогою розуму і логіки.
    Страх соціальної смерті починає проявлятися у дітей також в досить ранньому віці, ще до статевозрілості, коли вони починають порівнювати, оцінювати і порівнювати оточуючих їх людей один з одним, зі своїми родичами і з собою. Цей страх, як правило, починається з батьків, які порівнюють своїх дітей з іншими дітьми, і виражається в таких словах: «Чому ти не такий, як сусідський хлопчик. Ось бачиш, який Петя хороший, а ти хуліган. Ну чому у таких жахливих батьків такі прекрасні діти, а у нас… Якщо ти будеш робити так, то завтра потрапиш у погану компанію, а це може призвести до тебе дуже сумних наслідків. Навіщо ти так одяглася (нафарбувалася), що тобі скажуть оточуючі?».
    Найчастіше, цей батьківський страх виходить з їх власних страхів: «А що скажуть люди? А як про мене подумають? А як подивляться на те, що я роблю?» А це і народжує той соціальний прошарок суспільства, який живе «як все», боячись виділитися з натовпу. «До смерті ще потрібно дожити…», - власний висновок.
    Страх соціальної смерті, що виникає в нашому середовищі, корисний до певного моменту, коли людина починає адаптуватися в незнайомій обстановці (особливо якщо потрапив туди, де зовсім інша культура і необхідно підлаштовуватися під існуючі порядки). Але коли цей страх не адаптований довгі роки, це вже може призводити до різних психічних розладів.
    Тут дуже добре підходить практика: «Що буде, якщо…?»
    Наприклад, ви дуже боїтеся публічних виступів. Почнете говорити свою промову перед камерою і віддайте подивитися людині, думки якого ви найбільше боїтеся (навіть якщо це дуже їдка сусідка). Якщо ж ви не хочете давати це іншій людині з почуття ненависті, сорому, образи і іншого, то це просто ваш власний егоїзм, страху не має ніякого відношення.
    Страх духовної смерті - це страх самотності. Він, найчастіше, починає проявлятися після статевозрілості і в першу чергу у дівчаток. І це також може йти від батьків, які бояться того, що дитя засидиться вдома біля комп'ютера, це з одного боку, а з іншого боку, бояться, що «принесе в подолі» або виявиться в поганій компанії. А це породжує у несформировавшихся особистостей почуття суперечності, що також призводить до страху. Це страх залишитися на самоті, тому «хоч з ким, лише б не однієї», «краще бути в поганій компанії, ніж бути «ботаніком» або «білою вороною».
    Також це страх перед часом (не вистачає часу, нічого не встигаю, колись жити і т.д.), перед безглуздям людського існування (навіщо ми народилися, навіщо ми живемо, за що мені все це), перед незрозумілими явищами природи, перед загадковими явищами в життя (чудес не існує, це вигадки).
    Цей страх також необхідний людині, щоб розвиватися, розвивати свій світогляд, підвищувати свій інтелектуальний рівень. Є така приказка: «нізащо б не повірив, якби не побачив. Ні за що б не побачив, якщо б не повірив».
    Щоб подолати страхи, ідіть і вчіться, розумійте нове і незвичайне, прислухайтесь до голосу свого розуму, голосу свого серця. Вивчайте історію, там теж було дуже багато незвичайного, але люди це досліджували і пояснювали.
    Немає ні одного явища, яке не можна було б пояснити з допомогою законів фізики та природи, тому що природні закони створюють фізичні. А якщо ви самотні, ідіть і знову вчитеся.
    Не залишайтеся на самоті серед стін і близьких родичів, йдіть в люди. Знайдіть групи за інтересами, орієнтуйтеся тільки на свої власні емоції радості і задоволення від спілкування, які будете отримувати.
    Тетяна Панюшкіна