Чоловік і жінка утворюють пару для того, щоб розвиватися, щоб росла їх любов, і вони ставали все більш щасливими.
Як зрозуміти - той чоловік поруч зі мною чи не той? Ну або в інший формулюванні: «піти або розвивати Любов?», «як зрозуміти, в яких випадках слід завершувати відносини, а коли краще продовжити, незважаючи на труднощі?».
Примітно, що тема хвилює в рівній мірі, як заміжніх жінок, так і потенційних наречених. На мій погляд, кожен сам собі відповідає на це питання. Тут пропоную підбірку думок по заданій темі. Як завжди, вітаю альтернативний і просто інший досвід в коментарях до випуску. А для розігріву пропоную історію, почуту мною на зустрічі однокласників навесні цього року.
У нас в класі вчилася прекрасна дівчина Василина. Прекрасна у всіх сенсах цього слова – і зовні, і всередині. Хлопці завжди навколо неї товпилися у величезній кількості. Василісі це подобалося, хлопців вона заохочувала. Але зупинитися на ком-одному з них категорично не могла. Романи починалися і швидко закінчувалися.
Подругами ми не були, і в якийсь момент Василина зникла з мого поля зору. На зустрічі однокласників я її спочатку не дізналася, настільки вона, всупереч уявленням про руйнівну часу, стала ще прекрасніше. Причина?
Чотири роки тому Василина, нарешті-те, успішно здійснила свій вибір, зупинилася на одному чоловікові, вийшла заміж. «Але як же ти в результаті зрозуміла, що Павло - саме ТОЙ чоловік? Або просто час поджало виходити заміж? Або все-таки є якийсь чарівний ознака?», - ми зацікавилися.
Василина з готовністю всі роз ’ яснила. «Ознака є. Тільки я про нього і думати не думала, поки «на своїй шкурі», так би мовити, не відчула. Все просто, дівчинки. Адже зазвичай у мене розвивалося. Вирішували ми зустрічатися з чоловіком.
Всякий раз, коли у мене починався роман, я помітила, що починаю розглядати себе в дзеркало з метою поліпшити себе, удосконалити. Таак. Що тут у нас? Ось тут целлюлитик утворився, тут животик намітився. В тренажерний зал бігла терміново записатися на додаткові заняття, програму собі розписувала. Або на мезотерапію укольчики, щоб зморшок менше було. Або роботу свою міняла, щоб грошей було більше, щоб ми могли поїхати за кордон романтично відпочивати.
Коротше, на початку кожного романа я раптом виявляла, що в чому-то так незадоволена собою, недостатньо хороша, і розвивала бурхливу діяльність - поліпшити, підфарбувати, підтягти, тонізувати, підзаробити, продумати, ніж ми будемо займатися при кожній зустрічі, тортик навчитися піч ще більш смачний.
Кавалер ж, навпаки, впадав у стан анабіозу. Ніби живий, але до того розслаблений, до того уповільнений, що іноді і засумніваєшся - а чи живий?
А з Павлом все вийшло як раз навпаки. Раптом виявилося чому-те, що я вже хороша така, якою я є. Просто чудова й чудова! Я реально це відчула! А удосконалюватися, навпаки, почав Павло.
Поки він доглядав за мною, за час конфетно-букетного періоду, з менеджера зробив кар'єру до начальника відділу, мені розповідав про кожному своєму успіху. Потім вступив у житлову іпотеку, і теж мені повідомив з гордістю, хоча я ще не була впевнена, що ми станемо Родиною.
Побачення таакие придумував! Стільки сюрпризів мене чекало, як приємних-романтичних, так і не дуже, коли привіз мене стрибати з парашутом.
Але суть в іншому. Я перестала з Павлом грати свою звичну роль. Я перестала досягати, і навчилася насолоджуватися. А він, навпаки, сприйняв мене як стимул, щоб, нарешті, встати з дивана і заявити Світу про себе. Я для нього служила мотивацією до активної дії, а НЕ він для мене.
І до того нам сподобалися ці нові для кожного з нас відчуття, що ми ще більше закохалися друг у друга. І питань вже більше не виникало.
Той чи не той? Та чи не так? Звичайно, ТОЙ. Звичайно, ТА.
Ми одружилися. Вже двоє малюків у нас в сімействі пустують. Я щаслива, дівчинки. Я відчуваю себе Прекрасною Жінкою.
І я до сих пір насолоджуюся!»