Але ось те, що немає і шкоди - питання спірне…
Моя сусідка Ліда - домогосподарка. У неї двоє синів трьох і п'яти років, і життя крутиться в основному навколо них. Готування, прогулянки з дітьми, розмови з іншими мамами, читання казок, прибирання іграшок - сьогодні всі так само, як вчора, і як рік тому. І від завтрашнього дня не доводиться чекати чудес.
І ця ситуація Ліду обтяжує. Сумно, коли життя твоє проходить серед каструль, у той час як ровесниці, до того ж ті з тих, що раніше зірок з неба не хапав - подорожують, купують шуби, машини, квартири. Так просто ходять в кіно, театри, кафе. Для Ліди навіть такий вихід - подія. Ні, Ліда любить своїх хлопчиків, але все ж з нетерпінням чекає, коли вони підростуть і стануть більш самостійною. Тоді вона теж зможе розправити крила, випурхнути на свободу і пожити, нарешті, «для себе».
- Не сподівайся на «потім»! - говорить їй старша сестра Інга. - Живи сьогоднішнім днем. Не подобається сидіти вдома - не сиди! Шукай няню і вийти на роботу. Можу у своїй конторі поговорити, нам зараз секретар потрібен. Зарплата невелика, але з чого-то треба починати!.. Подумай!..
Інге, звичайно, легко говорити. По-перше, у неї не двоє дітей, а один і той вже великий. По-друге, сама-то вона працює юристом, а сестру «сватає» в секретарі - кава носити. І взагалі, Інга давно розлучена, і домашніх турбот у неї набагато менше, ніж у заміжньої Ліди. Ситий голодного не розуміє.
Тому Ліда тільки посміхається і невизначено знизує плечима - мовляв, так-так, подумаю, якщо що, подзвоню. Вона впевнена, що телефонувати не буде. Про роботу Ліда краще поговорить з такими ж мамами на дитячому майданчику. Вони її добре розуміють, бо у всіх приблизно одна ситуація: майже всі втомилися сидіти вдома. І нехай хтось скаже, що це порожні розмови, від них ніякої користі. Але ж і шкоди немає. Помріяти іноді навіть корисно.
- Набридли каструлі! - починає Ліда звичну бесіду. - Шостий рік вже безвилазно самої страшно… Немає, треба виходити на роботу. Тільки от як? Де?..
- Треба! - погоджуються подруги. - Так, кажуть, з дітьми нікуди не будеш збудований. Знайома у мене вже півроку шукає роботу. Не беруть, бо є діти…
- Так і дітей шкода! - підхоплює Ліда. - В саду хворіють безперервно. То отит, то бронхіт, то гайморит… А няні - дороге задоволення…
- Точно! - підтримує розмову сусідка Оля, мама Каті. - Будеш працювати на ліки. І на нянь… Я думаю, може в няні піти, а?... А що? Непоганий заробіток. І дитини влаштовувати не треба. Візьму ще одного-двох дітей… Плату буду брати менше, все-таки я зі своєю дочкою ще. І моїй дитині веселіше, і грошей зароблю, і кому-то допоможу…
- А що, це думка! - зраділа Ліда. - Бери моїх. Тоді я зможу працювати. Мене геть сестра кличе секретарем в приймальну. Всі вуха прожужжала вже, погоджуйся так погоджуйся, мовляв. А ось я візьму і погоджуся!..
Ввечері Ліда подзвонила Інге.
- оце так! - щиро здивувалася та. - Невже ти згодна? Працювати? А я думала, це всі порожні розмови… Слухай, тієї вакансії вже немає, але я буду не я, якщо тебе не зроблю. Завтра ж підійду до начальства, що щось придумаємо!.. Чесно кажучи, не вірила, що ти вирішиш… І няню знайшла вже? Так ти взагалі молодець!
І на наступний день Інга радісно повідомила, що керівництво пішло назустріч і бере Ліду на роботу. Обов'язки не складні, зарплата навіть трохи більше, ніж говорилося, ну і перспективи зростання.
- У понеділок ми чекаємо тебе! - закінчила розмова Інга. - Ще раз вітаю! Колега!
Радісна Ліда тут же передзвонила Ользі.
- З понеділка? - перепитала та. - Не знаю… Ми взагалі-те в понеділок в поліклініку йдемо… Так, говорила, але я не думала, що ти так буквально все сприймеш і за два дні роботу знайдеш… Вибач, але я не зможу. Я вважала, це звичайний порожній розмову.
Від порожніх розмов користі немає. Але ось те, що немає і шкоди - питання спірне…